«Навіть якщо на табло показано одне число, візуально нардепів було значно менше. З часом їх стало настільки мало, що спікеру доводилося запускати спеціальні сигнальні голосування по кілька разів. Після провалу цих сигнальних голосувань засідання парламенту зазвичай завершується, бо голосів немає, а тому сенсу працювати далі також немає», — каже Нікіта.

Спостерігаючи за цією невтішною тенденцією, Нікіта поставив собі запитання: а наскільки добре цей повільний розпад парламентської роботи видно в даних?

Щоб відповісти на це запитання, він вирішив проаналізувати голосування Верховної Ради від початку роботи нинішнього скликання до сьогодні. Дані показали дуже виразну картину, яку Нікіта візуалізував на цьому графіку (на сайті це виглядає краще, тож подивіться краще там):

Одна точка — одне голосування.

Зелена — якщо в залі достатньо активних депутатів, щоб рішення принаймні теоретично могло набрати необхідну кількість голосів.

Червона — якщо депутатів недостатньо й рішення приречене незалежно від того, як вони проголосують.

Якщо подивитися на сім років роботи парламенту одним поглядом, зміни видно буквально неозброєним оком.

До повномасштабної війни голосування йшли щільними рядами: ранкова робота, перерва, вечірнє засідання. На початку великої війни парламент теж залишався мобілізованим — лише у 1–2% голосувань, без урахування поправок, активних депутатів було недостатньо.

А от з другої половини 2023 року картина починає змінюватися: голосувань стає менше, між ними з’являються дедалі більші проміжки, а кількість червоних точок збільшується.

Дві показові цифри: за перші 10 тижнів роботи Верховна Рада цього скликання провела 1034 голосування. За останні 10 тижнів роботи парламенту влітку 2026 року — 357. Це майже втричі менше.

Дані також показують: монобільшість фактично втратила здатність самостійно ухвалювати закони ще після 2019 року. Тепер, щоб набрати необхідну кількість голосів, владі доводиться домовлятися з іншими фракціями та групами.

До цього всього додається ще одна проблема: депутатів фізично стає менше.

Для країни у стані війни описане вище — критична проблема: необхідні закони, зокрема пов’язані з викликами війни та євроінтеграцією, мають ухвалюватися оперативно, а не зависати через брак голосів.

Чому Рада дійшла до такого стану, хто найчастіше допомагає «СН» добирати голоси, які депутати найменше ходять на засідання і, головне, чи можна зупинити тихий колапс парламенту — показуємо в нашому дата-дослідженні.

ДИВИТИСЯ ГРАФІКИ ТА ЧИТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Поділіться цим дата-проєктом з усіма, кому, на вашу думку, важливо побачити, що відбувається з парламентом. Дані тут говорять самі за себе.

Дякуємо, що читаєте. До зустрічі.

Це — український студент-винахідник Денис Грінчук. Коли його бабуся втратила зір, він вирішив присвятити себе пошуку засобу, який міг би допомогти людям із проблемами зору.

Так з’явився «Офтальмізол» — краплі, над створенням яких Денис працював кілька років. Перші успішні випробування своєї розробки він провів у Національному фармацевтичному університеті.

Згодом його розробкою зацікавилися американські інвестори й запропонували студентові пів мільйона доларів за права на неї. Денис відмовився: хотів, щоб його винахід залишився в Україні.

Дениса немає у соцмережах. Він уникає публічності.

Скажіть, чудова історія, чіпляє! Є лиш один недолік — вона повністю вигадана. Проте це не заважає шахраям використовувати її та інші подібні історії, щоб виманювати гроші з українців.

Якщо коротко, ця схема працює так:

клікбейтний Facebook-допис → псевдоновинний шаблонний сайт → нативна реклама → дезінформаційний сайт із формою замовлення псевдоліків → оператор кол-центру → доставка поштою або іноді курʼєром.

І ви будете сміятися, але й у цій схемі знайшлося місце росіянам!

Наша журналістка Інна Гадзинська понад 3 місяці досліджувала цю екосистему з «диво-ліками», кол-центрами, шахраями й псевдоновинними сайтами. І ось що нам вдалося дізнатися 👇

ЧИТАТИ РОЗСЛІДУВАННЯ

Вже після публікації цього розслідування ми з’ясували: реклама харчових добавок за захмарними цінами, що веде на дезінформаційні сайти, які пов’язані з шахрайськими кол-центрами, з’являється на сайтах популярних, а подекуди й авторитетних українських медіа — Цензор.НЕТ, Liga.net, Gordonua.com, Focus.ua, Gazeta.ua.

Як виникла ідея цього розслідування — розповідає авторка матеріалу Інна Гадзинська:

«Ця історія з лайноконтентом у Facebook давно не давала мені спокою. Минулого року я детально прокопала, як різні сторінки на кшталт «Непереможного народу», «Рідної України» наповнюються контентом, як вони тягають одну новину упродовж року, щоб вичавити з неї максимум кліків, як вони женуть трафік на лайносайти. Була гіпотеза, що це роблять для заробітку на рекламі, але до кінця це було незрозуміло.

Тому попереднє розслідування було саме про цю механіку (йдеться про дата-проєкт «Оркестр імені Миколи Відлиги») — така собі камерна штука, але наша артдиректорка Надя Кельм зробила туди шикарну інфографіку. Я б сказала, що це незаслужено красива інфографіка для такої теми, як лайноновини у Facebook.

Потім на тренінгу з цифрових розслідувань від GIJN я познайомилася з журналістом із Румунії, який, як виявилося, також цікавився цією темою. Він запропонував дослідити це явище в транскордонному форматі, отримав на це грант і залучив кілька редакцій до співпраці, зокрема і нас. Це розслідування про шахрайські схеми з продажем ліків — перше з циклу публікацій.

Так-от, коли цього року ми повернулися до дослідження лайноконтенту у Facebook та на лайносайтах, то зосередилися саме на рекламі. Саме тоді у наше поле зору потрапили сайти з псевдоліками.

Спочатку ми дуже сміялися з різної неймовірної дурні, яку писали про всілякі краплі й таблетки, але копнули глибше і з’ясували: є люди, які це купили, а є й ті, кому шахраї навіть погрожували.

Поспілкувавшись кілька разів з операторами колцентрів, я зрозуміла, чому їхня схема працює. Вони дуже вправно маніпулюють, імітують увагу, розпитуючи про скарги й хвороби, розраховуючи на те, що літнім людям часто бракує слухачів для таких розмов. І буквально кліщами чіпляються, наполягаючи на тому, щоб люди купили їхні товари.

Загалом я вважаю, що небезпека різного низькопробного клікбейтного контенту в інтернеті недооцінена. Це ті гачки, які дають змогу інтернет-маркетологам формувати бази даних користувачів, які такий контент споживають, і пропонувати їм більше й більше такого. У результаті людина наче провалюється в «кролячу нору» якоїсь альтернативної реальності: їй з усіх боків починають сипатися як не ворожки, так магічні медальйони, теорії змови та «інноваційні винаходи». Недарма в цій історії згадано про Румунію, адже там саме клікбейтні методики використали для просування політичної дезінформації.

Ми вирішили зосередитися саме на псевдоліках, щоб максимально детально проілюструвати шлях, який проходить людина від вподобайки на підозрілій Facebook-сторінці до втрати своїх заощаджень і телефонного терору.

Російський слід у цій історії наче й не дуже очевидний, але проглядає то там, то сям, і цей фактор теж важливий, бо йдеться саме про бази даних користувачів, вразливих до дези й клікбейту».

На цьому сьогодні все. Бережіть себе і своїх близьких від шахраїв та інтернет-сміття.

У червні 2026 року кількість ударів FPV-дронів по Запоріжжю різко зросла — з двох до 49.

Місцеві жителі розповідають, що дрони з’являються несподівано: коли йдеш у магазин, їдеш у маршрутці чи просто вирішив прогулятися. Дорога, яка раніше тривала 7 хвилин, тепер може розтягнутися на 25. Люди перебігають між укриттями й ховаються в будь-якому приміщенні, щойно чують характерний звук FPV.

Запоріжжя опинилося в новій реальності через наближення фронту та збільшення дальності російських безпілотників.

Ще у 2024 році більшість FPV-дронів діяла в радіусі 5–10 км від лінії фронту. Тепер окремі модифікації здатні долати 25–30 км.

Станом на початок липня відстань від імовірних пускових позицій російських операторів до південної межі Запоріжжя становила приблизно 25 км.

Дані про атаки для цього дослідження зібрали й верифікували аналітики Centre for Information Resilience. Разом із ними ми проаналізували географію підтверджених FPV-атак у прифронтових регіонах України.

«Ми хотіли показати не окремі атаки на Запоріжжя, а те, як змінюється сама динаміка загрози. Дані CIR фіксують, що кількість ударів FPV-дронами по місту буквально за місяць різко зросла. У 2026 році лінія фронту наблизилася до Запоріжжя, і відстань близько 26 км стала межею, після якої місто опинилося в зоні значно вищого ризику ураження FPV-дронами. Це означає, що подібний сценарій може повторитися й в інших містах поблизу фронту», — говорить одна з авторок дата-проєкту Євгенія Дроздова.

ЧИТАТИ ТА ДИВИТИСЯ ІНТЕРАКТИВНУ ГРАФІКУ

СУРОГАТИ КРИЛАТИХ РАКЕТ

На фото — реактивний Shahed-238, у російській номенклатурі — «Герань-3». Фактично це масовий і відносно дешевий замінник крилатих ракет.

На відміну від свого гвинтового попередника Shahed-136, цей апарат оснащений компактним турбореактивним двигуном. Подібні двигуни, тільки значно більші, використовують у пасажирських літаках.

Ключова відмінність — швидкість. Реактивний «Шахед» летить удвічі-втричі швидше, ніж стара модель. Відповідно, у засобів протиповітряної оборони значно менше часу на реагування.

Іран представив цю модель ще наприкінці 2023 року, але випадки її бойового застосування були поодинокими. Ситуація змінилася в другій половині 2025-го, коли Росія налагодила виробництво «Герані-3».

У 2026 році реактивні «Шахеди» стали звичним елементом комбінованих повітряних атак на українські міста.

Наш воєнний кореспондент Олександр Шульман підготував огляд цього типу російського озброєння: як влаштовані реактивні «Шахеди», чим вони небезпечні та як їм можна протидіяти.

ЧИТАТИ ОГЛЯД СУРОГАТА

РЕАКЦІЯ НА РОЗСЛІДУВАННЯ ПРО 225 ПОЛК

Після виходу розслідування Анни Калюжної (спеціально для нашого видання) про зловживання, насильство та можливі катування військовослужбовців у 225-му окремому штурмовому полку головнокомандувач ЗСУ доручив Військовій службі правопорядку провести службову перевірку — йдеться в листі Головного управління комунікацій ЗСУ, який отримала авторка матеріалу.

«Недоторканих бути не повинно. У разі підтвердження фактів незаконних дій винні відповідатимуть згідно з чинним законодавством», — наголосили в Головному управлінні комунікацій ЗСУ.

А якщо вам більше до вподоби дивитися, ніж читати, завітайте на наш YouTube-канал. Нещодавно там вийшов відеоогляд про те, чому, на думку редакції, відставка Федорова стала помилкою Зеленського.

На цьому сьогодні все. Бережіть себе.

«Командиры, увага. По “своим” напоминаю — никаких своих не существует. Существует конкретно по рации запрос — “дозвіл на рух”. Все остальное — это противник. Все, что движется, — противник. Все, кто бегут с позиций, дезертиры — это тоже противник. Придерживайтесь этого правила. По своим, по бегущим несанкционированно… И, сука, утрымуйте рубежи, потому что так можна до Киева отступать. Поэтому отступать — отставить, сука».

Це — розшифровка аудіо, на якому людина з голосом, ідентичним голосу командира 225-го окремого штурмового полку (далі — 225-й ОШП) майора Олега Ширяєва, дає вказівку підлеглим вести вогонь по українських військовослужбовцях, які відступають із позицій без наказу.

Ширяєв у відповіді на запит авторки цього розслідування, Анни Калюжної, пояснив ці слова так:

«Мова йшла про правила переміщення військових різних підрозділів і способи координації, щоб розпізнати своїх. Оскільки ворог у війні часто вдається до того, що може переодягатися в український однострій і видавати себе за представників Сил оборони».

Проте, за свідченнями військових із різних напрямків, з якими поспілкувалася Анна, у 225-му ОШП командування системно знущається з військовослужбовців. Зокрема:

• погрожують розстрілами і стріляють по своїх;

• між штурмами військових утримують, як у тюрмі;

• тих, хто «завинив», кидають у «ями», прив’язують до «дерева правди» і жорстоко б’ють.

Матеріали для цього розслідування Анна Калюжна збирала понад пів року. Опублікувати їх вона вирішила лише після того, як були вичерпані всі прийнятні для потерпілих непублічні способи донести інформацію до правоохоронних і контролюючих органів.

ЧИТАТИ РОЗСЛІДУВАННЯ

«ВОЛИНСЬКА РІЗНЯ»

Наприкінці 1990-х Україна й Польща намагалися будувати відносини за принципом «просимо пробачення і пробачаємо». Обидві держави визнавали трагедії минулого, але прагнули не дозволити їм визначати спільне майбутнє.

Сьогодні Волинська трагедія стала однією з найболючіших тем у відносинах між двома країнами. Вона впливає на політичні рішення, посилює взаємні претензії та формує ставлення українців і поляків одне до одного.

Цьому передували десятиліття політичних та інформаційних кампаній, у яких брали участь не лише історики, а й діячі та організації, пов’язані з Росією або залучені до поширення проросійських наративів.

«Здавалося б, саме Польща мала бути країною, де будь-які російські інформаційні операції приречені на провал ще на вході. Проте факти свідчать про інше», — говорить автор розслідування Андрій Гарасим.

За його словами, російський вплив часто залишається непомітним, оскільки відповідні наративи поширюють не російські посадовці, а місцеві політики, публіцисти, громадські організації та історичні ініціативи. Саме тому вони сприймаються не як зовнішня операція впливу, а як внутрішня польська дискусія.

«Російські спецслужби та пропагандистські структури подекуди розуміють польські суспільні слабкості не гірше, а інколи й краще, ніж самі поляки. І це становить загрозу не лише для Польщі, а й для України. Адже будь-яке погіршення українсько-польських відносин працює на користь Кремля», — наголошує Андрій Гарасим.

У цьому розслідуванні Андрій дослідив зв’язки між політиками, істориками, медіа, громадськими організаціями та російськими державними структурами й показав, як справжню історичну трагедію поступово перетворювали на інструмент політичного впливу.

ЧИТАТИ РОЗСЛІДУВАННЯ

До речі, це розслідування вже опублікували польською мовою у польському медіа. Якщо хочете поділитися ним із знайомими поляками — посилання тут.

На цьому у нас сьогодні все. На сьогодні інформації для роздумів точно вистачить. Бережіть себе!

«Поміняти найефективнішого міністра оборони, який у нас був, лише через пів року роботи — це найбільша помилка Зеленського на посаді президента, яка обернеться для нас суттєвими втратами. Ми точно заплатимо за це спочатку зупинкою реформ, а потім і погіршенням ситуації на фронті. Відповідальність за це лежить особисто на Володимирі Зеленському», — переконана наша редакція.

Ми нечасто даємо настільки категоричні оцінки, проте цього разу вирішили детально пояснити, чому вважаємо це кадрове рішення президента Зеленського небезпечним.

З початку війни у 2014 році ми регулярно пишемо про українську армію, розвиток мілтеху, військові технології, проблеми управління військом і про те, як окремі рішення впливають на ситуацію на фронті.

Саме тому відставка Михайла Федорова для нас — це не лише історія про одну людину, а й питання про напрям, у якому рухається держава. І, на жаль, на нашу думку, глава держави обрав хибний курс.

ЧИТАТИ РЕДАКЦІЙНУ СТАТТЮ

АРМІЯ СТРАХУ ЧИ АРМІЯ ДОВІРИ?

За день до відставки Михайла Федорова та масових протестів з картонками, ми опублікували інший матеріал. У ньому є таке формулювання:

«Зараз держава захищає себе від критики, очевидно, не будучи готовою до визнання власних системних дисфункцій. Але від цього визнання та усунення збоїв залежить не абстрактне майбутнє, а цілком конкретне сьогодення: скільки людей завтра піде захищати державу, яка сьогодні не захищає їх».

Спочатку цей текст був спробою осмислити події навколо «Скелі» та зрозуміти, як вони впливають на довіру між громадянами й державою. Проте вже наступного дня після публікації він набув нового звучання. Події навколо відставки Федорова лише підсвітили, наскільки важливими для держави під час війни є здатність визнавати власні помилки, чути критику й не руйнувати довіру.

ЧИТАТИ ТЕКСТ

КРИЗОВИЙ МЕНЕДЖЕР

У четвер, 16 липня, Верховна Рада проголосувала за призначення прем’єр-міністром ексголови «Нафтогазу» та «Укрнафти» Сергія Корецького.

«На перший погляд, це чергова ротація влади в стилі «переставляння ліжок». Та за нею стоїть не так політика маневру, як розрахунок майбутніх виборів: попереду зима, яка може стати найважчою за всю війну і найзагрозливішою для рейтингів Володимира Зеленського. Прем’єра, схоже, підбирали саме під вирішення цієї проблеми», — написав наш політичний оглядач Олександр Куриленко.

У своєму огляді, який ми опублікували за день до голосування, Олександр аналізує кар'єру Сергія Корецького, його зв'язки з різними політичними та бізнесовими групами, досвід управління державними компаніями та пояснює, чому на Банковій переконані, що він здатен провести країну через ще одну воєнну зиму.

ЧИТАТИ МАТЕРІАЛ

На цьому сьогодні все. Бережіть себе!

У ніч на 2 липня Росія завдала масованого комбінованого удару по Києву, внаслідок якого загинули 30 людей. Учора, 3 липня, у столиці був День жалоби.

Це не виняток і не «побічний наслідок» війни. Дані про російські атаки по Києву показують: житлова забудова міста системно опиняється під ударом.

Напередодні цієї атаки ми опублікували серію інфографік, у яких проаналізували дані російських ударів по Києву за 4,5 роки. Вони показують: Росія не просто цілиться по критичній інфраструктурі — вона тероризує мирне населення.

Зокрема, за цей час пошкоджень зазнали щонайменше 290 житлових будинків. Це мінімум удвічі більше, ніж у будь-якій іншій категорії об’єктів.

Особливо різко ця тактика терору проявилася у 2025–2026 роках, коли кількість масованих атак по Києву зросла.

Якщо у 2022–2024 роках житлова забудова столиці зазнавала близько 30 влучань щороку, то у 2025-му стався різкий перелом: кількість ударів по житлових будинках зросла до 130. Це більше, ніж за три попередні роки разом узяті. А лише за перші шість місяців 2026-го Росія додала ще 72 такі влучання.

Це вже не поступове зростання, а зміна масштабу повітряного терору проти міста.

ДИВИТИСЯ ГРАФІКИ ТА ЧИТАТИ ТЕКСТ

Села під колесами

Два місяці 11-річний Артем пробув у комі після того, як його збив водій легкового автомобіля. Нині хлопчик лікується в Охматдиті, де родина заново вчить його їсти, ходити, говорити, впізнавати близьких.

Аварія сталася 22 березня в селі Рея на Житомирщині — на нерегульованому пішохідному переході через трасу М-21 «Виступовичі — Житомир — Могилів-Подільський». Це одна з тих трас, які проходять просто через села — між магазином, школою, домом і стадіоном.

Після аварії водій допомагає родині грошима на лікування. Водночас для батьків Артема та жителів села ця історія не зводиться лише до відповідальності конкретного водія.

«У мене немає мети добиватися суворого покарання для водія. І допомоги від нього не хотів. Мені головне, щоб моя дитина одужала і щоб цей перехід став безпечним для всіх», — каже батько Артема.

Проблема з цим пішохідним переходом виникла задовго до аварії з Артемом. Ще чотири роки тому мешканці Реї безуспішно домагалися, аби там встановили світлофор на вимогу: на цьому самому місці тоді збили 15-річну дівчину.

Після аварії з Артемом люди знову почали вимагати безпечного переходу — цього разу вже через офіційні звернення й запити. Проте мешканцям відповіли, що коштів на світлофор немає, статистика аварійності й смертності у них, мовляв, недостатньо висока.

Схожі проблеми є не лише в Реї, а й в інших населених пунктах, через які проходять швидкісні траси. У судовому реєстрі ми знайшли 232 кримінальні провадження за останні п’ять років, де йдеться про збиття пішоходів на нерегульованих переходах на міжміських дорогах у населених пунктах або біля них. І це, ймовірно, далеко неповна картина.

ЧОМУ ТРАСИ ВБИВАЮТЬ ПІШОХОДІВ

У Данії відкрили виставку інфографік Texty.org.ua

З 26 червня до 14 серпня в Українському домі в Данії проходитиме тимчасова виставка «Інфографіка російсько-української війни», створена на основі візуальних досліджень нашої редакції.

Через дані, карти й графіки виставка показує війну не як набір окремих подій, а як тривалий процес: від привласнення української культурної спадщини до системного руйнування міст і терору проти цивільного населення.

На виставці представлена інфографіка з трьох досліджень Texty.org.ua:

• «Украдені скарби»;

• «Як російські удари руйнують багатоповерхівки»;

• «П’ять графіків про чотири роки війни».

«Ми щоразу прагнемо знайти нову мову, іншу інтонацію і різні медіа, щоб розповідати про боротьбу України за незалежність і збереження власної культурної ідентичності, утримуючи увагу аудиторії в умовах перенасиченого та швидкоплинного новинного середовища. Ця виставка — ще одна спроба подивитися на російсько-українську війну та історію культурного нищення України під новим кутом», — каже кураторка виставки Катерина Стукалова.

На цьому сьогодні все. Бажаємо мирного неба.

— Я не відступлю, у мене ще є армія на Україні.

— Ти знаєш, що таке Україна? Це легка здобич. Купа гною на дорозі, Ньюмане. Україна слабка і квола.

— Я з України. Не кажіть, що Україна слабка.

Цей діалог — із американського серіалу «Сайнфелд». Епізод вийшов в ефір у 1995 році, через чотири роки після розпаду СРСР.

У цій короткій сцені добре видно, як Україну зображували в західній масовій культурі 1990-х: слабкою, бідною, хаотичною країною десь на периферії пострадянського простору. Показове тут і формулювання «the Ukraine»: воно відсилає до старої оптики, у якій Україну сприймали радше як регіон або частину пострадянського простору, а не як окрему незалежну державу.

Ця динаміка переходу від «the Ukraine» до «Ukraine» — один із найчіткіших лінгвістичних маркерів того, як змінюється сприйняття країни. «The Ukraine» поступово зникає після 2010 року, а тепер майже не використовується.

Проте мова — лише один шар. Нам було цікаво подивитися глибше: як змінювався не тільки спосіб називати Україну, а й самі сюжети, ролі та стереотипи, через які нашу країну зображували у світовому кіно.

Для цього керівниця напрямку журналістики даних Texty.org.ua Євгенія Дроздова проаналізувала корпус англомовних субтитрів за 1991–2023 роки — понад 62 гігабайти даних. Навіщо ми це зробили?

«Кінематограф — один із головних інструментів конструювання образів. Багато країн ми знаємо переважно через кіно, і це знання формує ставлення до них — часто несвідомо. Мені було цікаво подивитися, яку Україну бачить глядач за кордоном: чи досі це країна-експортер красивих дружин і нелегальних схем, чи з’являються якісь інші історії», — говорить авторка дослідження Євгенія Дроздова.

Ми не будемо спойлерити всі знахідки дослідження — залишимо вам можливість пройти цей шлях самостійно.

Скажемо лише одне: за роки незалежності Україна сильно змінилася. Змінилося і те, як її сприймають у світі. Проте робота з образом країни не відбувається сама собою — її потрібно робити свідомо: через культуру, кіно, серіали, історії, які ми розповідаємо про себе і які про нас бачить світ.

Про це дуже влучно сказав український режисер Антоніо Лукіч:

«З погляду кіно все дуже просто. Як зі шведсько-данським серіалом «Міст», навколо якого цілий туристичний напрям зародився на рівному місці. Або як із фільмом «Залягти на дно в Брюгге», який створив стереотип про Брюгге як про найкрасивіше місто у світі. Можна з легкістю створити такий самий стереотип хоч про Кам’янець-Подільський, хоч про Здолбунів, якщо мати бюджет і відповідну ідею. Усе впирається в гроші».

ЧИТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

ЛЮБИТЕ ПРАЦЮВАТИ В КАДРІ Й ПИСАТИ? ТОДІ МИ ШУКАЄМО ВАС!

Ми шукаємо людину, яка розвиватиме відеонапрям Texty.org.ua: адаптуватиме складні аналітичні матеріали й дата-проєкти до відеоформату, писатиме сценарії на основі вже опублікованих досліджень, братиме участь у зйомках і супроводжуватиме відео від ідеї до публікації.

Це робота для людини, якій цікаві журналістика, YouTube і складні суспільно важливі теми — війна, політика, економіка, дані, міський простір, технології та соціальні зміни.

ДЕТАЛІ ВАКАНСІЇ ТА ЯК ПОДАТИСЯ

Дякуємо, що читаєте нас. До зустрічі.

Українські правоохоронці витрачають тисячі бюджетних гривень на закупівлю інтимного контенту, щоб розслідувати поширення дорослого порноконтенту. Ну а потім, звісно, годинами роздивляються все це у пошуках «складу злочину».

Зокрема, в одному з судових вироків розповідається, що поліцейський витратив 2850 гривень, щоб отримати доступ до онлайн-стрипчату, а за тиждень — ще 1920 гривень на контрольну закупівлю.

Після цього в жінки провели обшук, до справи додали понад 3 тис. фото і майже сотню відео. Зрештою вебкам-модель отримала чотири роки позбавлення волі (замінили на один рік іспитового строку) плюс рік заборони працювати у сфері поширення контенту в інтернеті. У судовому рішенні також написали, що жінку змусили «відчувати сором за вчинене, усвідомити свою протиправну поведінку» і пообіцяти, що вона більше не буде.

Це лише один із абсурдних прикладів того, як застарілі норми змушують державу витрачати ресурси на переслідування дорослого контенту замість того, щоб розслідувати реальні злочини.

Загалом ми проаналізували близько 3,5 тис. справ за статтею 301 ККУ («Ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів») і побачили:

• українська правоохоронна система карає людей за інтимні фото, вебкам і приватні переписки, посилаючись на «суспільну мораль» і «традиції інтимного спілкування»;

• суди виносять рішення, що ґрунтуються на скасованих законах;

• серйозні сексуальні злочини — зґвалтування, розбещення неповнолітніх, створення та поширення дитячої порнографії — розслідуються гірше, ніж загальнодоступна порнографія;

• більшість судових вироків, які ми дослідили, завершується добровільним визнанням провини, штрафом або умовним терміном;

• у судових реєстрах ми не знайшли жодної справи, що стосується відео реального зґвалтування, хоча оголошеннями про продаж таких відео переповнений даркнет, не індексований звичайними пошуковиками.

ЧИТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

З цим дослідженням також можна ознайомитися у відеоформаті.

До речі, після нещодавнього провалу законопроєкту про декриміналізацію дорослого порно у парламенті зареєстрували новий — законопроєкт №15294.

За словами нардепа Ярослава Железняка, цей документ має дві ключові ідеї:

• посилити відповідальність за злочини проти дітей, зокрема за виготовлення і поширення дитячої порнографії;

• прибрати кримінальне переслідування за дорослий контент, створений та поширений дорослими людьми за згодою.

МОДЕРНІЗАЦІЯ МЕТАЛУРГІЇ

Українська металургія колись була локомотивом економіки та одним із головних джерел експортних доходів. Нині вона в глибокій кризі: частина підприємств в окупації, енергетика надірвана обстрілами, логістика ускладнена.

Цього року додався ще один виклик — Євросоюз запровадив вуглецевий податок CBAM на імпорт сталі, виготовленої з великими викидами CO₂.

Для України це означає просту річ: стара доменна металургія дедалі гірше вписуватиметься в нові правила європейського ринку. Якщо нічого не змінювати, українська сталь ставатиме менш конкурентною.

Один із можливих виходів — перехід на електропечі, які працюють переважно на брухті та залізі прямого відновлення і дають значно менше викидів. Та для цього потрібні дешева й стабільна електроенергія, достатньо брухту всередині країни і промислова політика, якої Україні досі бракує.

Чому «зелена сталь» — це не модний європейський термін, а питання виживання української металургії, пояснює наш політичний оглядач Олександр Куриленко.

ЧИТАТИ МАТЕРІАЛ

На цьому сьогодні все. До зустрічі найближчим часом.

«Дуже втомлююся, наче якийсь старий став», — розповідає 45-річний командир роти Олексій, який служить уже п’ятий рік.

До армії він бігав по 15 км і катався на роликах. У відпустці спробував знову, каже: «Ні спина, ні ноги не тримають».

Лікар-реаніматолог Андрій Борисенко пояснює: під час війни людина старіє швидше: «Жоден організм не розрахований на те, щоб роками воювати під постійними обстрілами, жити в промерзлих підвалах, спати по дві години на добу, носити на собі десятки кілограмів».

Таке навантаження поступово б’є по всьому організму: у військових болять спини й суглоби, загострюються хронічні захворювання, сипляться зуби, страждають легені, серце, травлення, нервова система. Мокрі ноги в дощ і холод можуть закінчуватися синдромом окопної стопи — від оніміння й набряків до пухирів і ризику відмирання тканин.

Проте проблема не лише в умовах війни, а й у тому, що система часто бачить здоров’я бійців тільки на папері.

«Я щодня заповнював півтора десятка журналів про здоров’я і “санітарне благополуччя”. І в них усе було ідеально: бійці здорові, щодня роблять зарядку, збалансовано харчуються і знають про профілактику хвороб», — розповідає колишній військовий лікар і експерт Правозахисного центру «Принцип» Максим Безрукий.

У реальності, за його словами, ці журнали часто не допомагають зрозуміти, що саме відбувається зі здоров’ям військових. Дані збираються формально: без зазначення віку, діагнозів і супутніх факторів. Іноді цифри просто беруться «зі стелі», аби вчасно надіслати звіт керівництву.

Як війна руйнує здоров’я військових і чому армії потрібна профілактична медицина — детально розбиралася журналістка Інна Гадзинська. Вона поговорила з десятьма військовими з різних підрозділів, зокрема трьома лікарями та бойовою медикинею.

ЧИТАТИ МАТЕРІАЛ

МІЖ ПОГАНИМ І ЩЕ ГІРШИМ

«Люди з тилу запитують: “А чому вас не міняють?” — сумно посміхається командир роти. — Бо дорога туди і звідти — це вже окрема війна».

У мирному уявленні ротація виглядає просто: одні зайшли, інші вийшли. Майже як зміна на заводі: відпрацював, повернувся, відпочив і знову готовий працювати.

На фронті у 2026 році така логіка звучить майже як жарт. Проблема не лише в тому, щоб зайти на позицію, а й у тому, щоб повернутися з неї живим.

Передній край став майже прозорим: над ним постійно працюють розвідувальні коптери, FPV-дрони, тепловізійні «очі» й коригувальники артилерії. Будь-який рух — машина на дорозі, група людей між посадками, ноші з пораненим — усе може стати ціллю.

Саме тому командири часто опиняються між двома поганими рішеннями: залишити людей довше на позиції, де вони втрачають здоров’я, чи спробувати вивести їх, ризикуючи тим, що групу накриють на виході.

До цього додається й нестача людей. Якщо нової зміни немає, стара не йде. Залишити позицію просто так теж не варіант: якщо відійти навіть ненадовго, ворог може зайти першим, і повертати опорник доведеться новим штурмом.

Після скандалу з бійцями, про яких фактично забуло командування, головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський підписав наказ про обов’язкову ротацію з передка не пізніше ніж через місяць. Та на практиці все впирається в три речі: людей, небо і кілометри…

Чому ротації затягуються, як дрони змінили логіку виходу з позицій і чому аномалія поступово стає нормою — детально пояснює воєнний журналіст Олександр Шульман.

ЧИТАТИ МАТЕРІАЛ

ПІЛОТ ЗЕНІТНОГО ДРОНА

Російський безпілотник можуть збити над Україною з відстані у сотні кілометрів. Один військовий запускає дрон-перехоплювач, а інший дистанційно веде його до цілі. Недавно це звучало як фантастика, нині — реальність нової війни дронів.

Халку 29 років. Він командир взводу БпЛА «Булава» Окремої президентської бригади ЗСУ. Ще пів року тому він не збив жодного ворожого дрона. Тепер на його рахунку — 200 знищених цілей, рекордні 23 російські безпілотники за добу і щонайменше два збиття на відстані близько 500 км від самого оператора.

Як українські військові збивають російські безпілотники на відстані сотень кілометрів, чому Халк каже, що у 90% таких двобоїв перемагає він, і коли українці за кордоном зможуть збивати ворожі БпЛА над Україною — розповідає журналістка Олена Кущенко.

ЧИТАТИ МАТЕРІАЛ

ШУКАЄМО ЛЮДЕЙ У КОМАНДУ

Ми не тільки дата-проєкти можемо робити, а й меми. Ну, не ми, а наша Євгенія Дроздова — керівниця напряму журналістики даних. Тож якщо хочете до нас у команду, нижче — дві вакансії.

• Аналітик у відділ дослідження дезінформації

Тут треба буде не просто «моніторити соцмережі», а вивантажувати й аналізувати дані, досліджувати російські інформаційні кампанії і пояснювати, що це все значить, людською мовою.

• Стажер у відділ журналістики даних

А це — для людини, якій цікаво длубатися в наборах даних, ставити нестандартні питання до реальності й знаходити на них відповіді.

Дедлайн прийому заявок: 1 червня.

На цьому сьогодні все. До зустрічі!

Місяць тому, 18 квітня, у спальному районі Києва 58-річний Дмитро Васильченков розстріляв сімох людей. За словами очевидців, усе почалося з побутового конфлікту.

«Десь упродовж години стояв галдьож, була якась потасовка й біганина. І я чула ще ці дивні звуки. Згодом з’ясувалося, що це були постріли», — згадує сусідка Іванна Ворошилюк.

На цю «побутову сварку» сусіди викликали поліцію.

Спершу Васильченков відкрив вогонь із травматичного пістолета, поранивши гумовими кулями чотирьох людей. Потім піднявся до себе у квартиру й підпалив її — помешкання вигоріло повністю.

З квартири Васильченков знову спустився у двір — уже з вогнепальним нарізним карабіном, з якого почав стріляти по людях.

Васильченков записував усе, що відбувалося, на диктофон. На цих записах він говорить про сусідів, власні образи й те, що, на його думку, призвело до зриву.

Ми похвилинно відтворили маршрут стрільця й зібрали свідчення очевидців, щоб показати, як усе відбувалося: від перших пострілів у дворі до захоплення заручників у супермаркеті.

ЧИТАТИ МАТЕРІАЛ

СТРАХ МІГРАНТІВ, ЯКИХ НЕМАЄ

Останніми тижнями українські соцмережі заполонили фото й відео з іноземцями. Частину цього контенту подають так, ніби Україну вже масово заселяють мігрантами. Ця хвиля не залишилася просто набором мемів і ШІ-картинок: її вже підхопили реальні користувачі, які почали обговорювати «міграційну загрозу» як справжню проблему.

Ми зібрали й проаналізували десятки таких фото, відео й дописів. І ось що побачили:

• Паніку розганяють на порожньому місці. За даними Державної міграційної служби, у 2015–2019 роках Україна щороку видавала 14–16 тисяч дозволів на імміграцію. Після початку повномасштабного вторгнення цей показник зменшувався, а у 2025 році становив лише близько 2,8 тисячі. Реальний потік іммігрантів не зростає, а падає.

• Частина цієї хвилі — ШІ-сміття й меми, які маскуються під «народну реакцію». Водночас деякі з цих роликів набирають сотні тисяч переглядів.

• Усі відео повторюють однакові тези: «наші гинуть, а чужинців завозять», «мігрантам платитимуть більше, ніж українцям», «у них буде більше прав», «вони загрожують жінкам і дітям». Це не дискусія про міграційну політику, а набір емоційних гачків, які мають викликати злість, страх і відчуття зради.

• Цю хвилю намагаються вивести за межі соцмереж: тему підхопили конспірологи, а в телеграмі вже з’явилася група з інструкціями для мітингів проти «нав’язаної імміграції», шаблонами звернень до преси та обласних адміністрацій. Це спроба перетворити інформаційну паніку на активні дії.

Ця кампанія вписується в ширшу стратегію російської інформаційної війни. Мета — пересварити українців між собою й підважити довіру до держави.

ЧИТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

ТРОХИ НОВИН ІЗ ЖИТТЯ РЕДАКЦІЇ

Дата-проєкт «Один із сотень тисяч. Історія українського сироти, зниклого в Росії», який ми створили у співавторстві зі швейцарським виданням NZZ, став одним із десяти переможців Sigma Awards 2026 — міжнародного конкурсу журналістики даних.

ЧИТАТИ ДАТА-РОЗСЛІДУВАННЯ

ФУТБОЛКИ З ВІЗЕРУНКАМИ СТОЛИЦІ

До Дня Києва нагадуємо про наш мерч — футболки з візерунками столичних мікрорайонів. Купуючи ці футболки, ви не лише отримуєте річ із київським характером, а й підтримуєте нашу команду.

Ціна — 990 грн.

Термін виконання замовлення — 7 днів.

ЗАВІТАЙТЕ У НАШ МАГАЗИН МЕРЧУ

На цьому сьогодні все. Бережіть себе!

Уже тоді будинок намагалися не лише обігріти, а й урятувати від остаточного розмерзання. Люди ставили каструлі з гарячою водою біля вцілілих батарей, щоб ті не луснули від холоду. Попереду були ще тижні аварій, потопів і спроб запустити тепло.

Усе почалося 9 січня, коли після російського удару по ТЕЦ-5 тисячі київських будівель залишилися без тепла, електрики й води. Для однієї 17-поверхівки на Русанівці це стало початком 37-денного крижаного марафону.

У квартирах температура падала до +1–6 °С. Люди ходили вдома в зимових куртках, спали у спальниках, гріли на газових плитах вогнетривку цеглу й носили її в кімнати. Дехто ставив у квартирі туристичний намет і запалював усередині свічки, адже так було тепліше.

Щоб якось розрядити обстановку, люди жартували. У будинковому чаті на питання: «Світло, вода, опалення — щось із цього є?»

Відповідали: «Тільки вечір!»

Чорний гумор допомагав не з’їхати з глузду, адже в будинку відбувалася аварія за аварією: замерзлі труби, розірвані батареї, потопи, вибиті вікна, згорілі фази в електрощитових. Мешканці разом із сантехніками, аварійними службами та ремонтними бригадами з Рівного й Миколаєва мусили рятувати будинок від повного замерзання.

Це була боротьба по колу.

Давали світло — будинкова мережа не витримувала навантаження. Запускали насос — знову зникала електрика. Піднімали тиск у системі — проривало стояки. Щойно все більш-менш налагоджувалося, черговий російський обстріл знову залишав будинок без тепла, світла й води.

Ми реконструювали день за днем 37 днів, упродовж яких мешканці цієї київської багатоповерхівки намагалися пережити холод, втримати систему опалення і не дати будинку остаточно замерзнути.

ЧИТАТИ Й ДИВИТИСЯ ДАТА-ПРОЄКТ

Якщо вважаєте цей текст важливим — надішліть його тим, хто відповідає за підготовку будинків і міст до наступної зими.

На цьому сьогодні все. Бережіть себе.

ЧОМУ ПАТРУЛЬНІ ЗВІЛЬНЯЮТЬСЯ З ПОЛІЦІЇ

«Випадок ганебний і болючий, дії поліцейських непрофесійні, але і їм є пояснення», — написала у соцмережах колишня патрульна поліцейська, а нині волонтерка Любов Оліградська, коментуючи дії двох патрульних, яких звинуватили в службовій недбалості під час теракту в Києві.

Її аргументи викликали гостру суперечку. Одні підтримали Оліградську, інші відповідали: «Не подобається — звільняйся».

Власне, це Любов і зробила п’ять років тому. Останньою краплею стало те, що через перевтому вона задрімала за кермом. За її словами, тоді робоча зміна тривала щонайменше 12 годин:

«Дванадцять — це якщо пощастить. Їли на ходу в машині. А після роботи йдеш додому й готуєшся до наступної зміни. Так щодня».

Та хронічна втома була лише частиною проблеми. За словами Оліградської, найбільше її та колег демотивувало те, що роботу патрульних дедалі частіше зводили до цифр у звітах: від інспекторів вимагали певної кількості протоколів і постанов. Паралельно, за словами Любові, керівництво її управління ставилося до підлеглих як до витратного матеріалу.

«…Постійно чула: “За парканом таких, як ви, сотні”. Це казали люди, які отримали посади, не маючи досвіду служби на лінії», — розповідає Любов.

Проте, як показав час, замінити мотивованих працівників виявилося непросто. Поповнення приходило, але вже без того запалу, з яким у поліцію йшли перші патрульні.

ЧИТАТИ РОЗПОВІДЬ ЕКСПАТРУЛЬНОЇ

ІЗ КОЛОНІЇ — НА ФРОНТ

«Найбільшою мотивацією для мене було те, що батьки тепер мною пишаються. Я був у статусі зека, а тепер військовий», — каже Крішна.

Крішна виріс у Тернополі. Каже, працював інструктором у Буковелі, їздив за кордон на заробітки, мав кілька судимостей. Він неохоче згадує той час: усе лишилося в минулому, зараз — інше життя.

У 2024-му, коли почав діяти закон, що дозволяє умовно-достроково звільняти ув’язнених для проходження служби у війську, Крішна долучився до ЗСУ.

За даними правозахисної організації «Принцип», у спеціальних штурмових підрозділах ЗСУ нині служать близько 12 тисяч колишніх засуджених.

Але бажання воювати ще не означає, що людина справді потрапить до війська. Правозахисники кажуть: адміністрації колоній не завжди зацікавлені відпускати фізично здорових ув’язнених, бо ті часто є робочою силою всередині установ.

Та потрапити на службу — лише частина проблеми. Навіть на фронті вирок і далі йде за засудженими, звільненими для війська: вони воюють нарівні з іншими, але закон не дає їм рівних прав — аж до заборони бути похованими на Національному військовому меморіальному кладовищі.

ПРОБЛЕМИ РЕКРУТИНГУ УВ'ЯЗНЕНИХ

КУЛЬТУРА СТРАХУ

«У банку панувала культура підпорядкування та беззаперечного виконання вказівок, що надходили від тих, хто перебував вище в ієрархії, на вершині якої стояли пан Коломойський і (хоч і менш помітно) пан Боголюбов», — ідеться в рішенні Високого суду Англії та Уельсу у справі ПриватБанку.

У липні 2025 року цей суд визнав, що Ігор Коломойський і Геннадій Боголюбов незаконно привласнили 1,9 млрд доларів коштів ПриватБанку через складну схему перекредитування.

Але це історія не лише про гроші.

Ця історія проливає світло на систему, у якій усні вказівки згори виконували без критичного аналізу, компанії з мізерними доходами отримували сотні мільйонів кредитів, застави часто виглядали надійними лише на папері, а документи зникали за принципом «прочитав — знищив».

Ми прочитали повний текст судового рішення і відтворили атмосферу, яка панувала в найбільшому банку країни в період, коли, за висновками суду, через кредитування пов’язаних компаній із нього виводили мільярди доларів.

ЯК СТРАХ СТАВ ЧАСТИНОЮ СХЕМИ

ВІДЕО ТИЖНЯ

І наостанок: у нас вийшло нове відео про міст Патона — пам’ятку інженерної думки, яка водночас може бути аварійною інфраструктурою.

Міст жодного разу не проходив капітального ремонту, його головні конструкції поступово руйнуються, а навантаження на переправу у 13 разів перевищує проєктне.

Чому міст досі не відремонтували, що заважає ухвалити рішення і наскільки це небезпечно — дивіться у новому відео на нашому YouTube-каналі.

Ви також можете прочитати статтю про міст Патона на нашому сайті.

На цьому сьогодні все. Бажаємо Вам спокійних і безпечних вихідних.

Зміна логіки українських ударів по Росії — одна з ключових тенденцій 2026 року. Йдеться вже не лише про ураження окремих об’єктів, а про системний тиск на інфраструктуру, через яку Росія експортує нафту й отримує ресурси для продовження війни.

Під прицілом опинилися ключові порти на Балтиці та Чорному морі. Їхнє майже синхронне ураження створює ефект «вузького горла» для всієї системи постачань. У підсумку це обмежує здатність Росії експортувати нафту, зменшує валютні надходження і послаблює її воєнну економіку.

Попри широку географію ударів, у логіці української кампанії простежується чітка структура пріоритетів:

• прикордоння — для впливу на хід бойових дій;

• паливно-енергетична інфраструктура — для економічного виснаження;

• логістика експорту — для зменшення валютних надходжень;

• військові об’єкти — для зниження бойових можливостей;

• Москва — як політична та психологічна ціль.

Українські удари по Росії — не разові епізоди, а кампанія на виснаження: восени 2023 року повітряні тривоги в РФ в середньому тривали 40 хвилин на добу, а у 2026-му — вже 3–4 години.

КУДИ Б'Є УКРАЇНА ПО РОСІЇ

НОВА ЛОГІКА ПЕРЕХОПЛЕННЯ

Нещодавно Сили безпілотних систем заявили, що оператори дивізіону безпілотних надводних комплексів у складі 412-ї бригади Nemesis вперше у світі збили російський дрон типу Shahed перехоплювачем, запущеним із безпілотної надводної платформи. «Це новий рівень інтеграції морських і повітряних безпілотних спроможностей», — зазначили в СБС.

ЯК ВОНИ ЦЕ ЗРОБИЛИ?

ТАНКИ В СУЧАСНІЙ ВІЙНІ

Чи є майбутнє у танків на сучасному полі бою — питання вже не теоретичне. Дрони, баражуючі боєприпаси й високоточні протитанкові ракетні комплекси змушують армії переосмислювати не лише тактику застосування бронетехніки, а й саму її конструкцію.

ЯКЕ МАЙБУТНЄ В ТАНКІВ НА ВІЙНІ?

ВТРАЧЕНЕ ВІКНО МОЖЛИВОСТЕЙ

«Території я можу повернути, а от час ніколи», — говорив Наполеон.

Ця цитата добре передає суть нового матеріалу старшого аналітика фонду «Повернись живим» Миколи Бєлєскова. На його думку, повільна реакція партнерів і тривале ухвалення рішень суттєво звузили можливості України для ширшої деокупації півдня.

За його словами, у липні 2022-го вже було зрозуміло: Росія далека від швидкої перемоги, а Україна — від поразки. Якщо дивитися ретроспективно, саме тоді відкрилося коротке вікно можливостей для звільнення якомога більшої частини окупованих Росією територій.

Проте у Вашингтоні, стверджує аналітик, не були готові підтримати такий сценарій. США побоювалися, що стрімка деокупація материкового півдня України з виходом до Криму може підштовхнути Росію до ядерної ескалації.

Тоді ідею масштабнішого наступу на півдні відклали. Коли до неї повернулися на початку 2023-го, ситуація вже була іншою. У червні того року, пише Бєлєсков, політичні цілі — швидке звільнення територій Таврії — уже не відповідали наявним військовим спроможностям України. Росія добре укріпилася на цій ділянці фронту, а за наявних технологій і тактики оборона домінувала над наступом.

У такій ситуації Україна фактично опинилася в цугцвангу, вважає Бєлєсков: наступ без результату означав втрату позитивної стратегічної динаміки й погіршення переговорних позицій. Але й відмова від спроби звільнити окуповані частини Запорізької та Херсонської областей означала майже те саме.

ЧОМУ НЕ ВДАЛОСЯ ДОСЯГТИ ПРОРИВУ

На цьому все. Бережіть себе — і тихих вихідних.

«…“Скільки трун я продам за місяць, коли перейду до ПЦУ?”. Московські священники в нього не візьмуть жодної труни. Ба більше, вони своїм прихожанам казатимуть, що хто в отця Василя візьме труну, той буде проклятий і я того не відспіваю. “Ви мене запрошуєте на голод”. І він каже правду».

Цю історію нам розповів секретар Одеської єпархії Православної церкви України Теодор Оробець. За його словами, таку відповідь він отримав, коли переконував україномовного отця Василя родом із Тернопільщини перейти з УПЦ МП до ПЦУ.

За словами Оробця, рішення про перехід часто визначають не лише політичні чи релігійні переконання, а й фінансова залежність або особиста лояльність.

Для родини отця Василя перехід означав би не лише конфлікт із церковним середовищем, а й удар по заробітку. Його син займається похоронним бізнесом і є монополістом у своєму районі, що охоплює близько трьох десятків сіл. У цих селах служать 17 священників — усі з Московського патріархату.

Особисті переконання чи бізнес-інтереси — далеко не єдина причина, чому священники УПЦ МП не переходять до ПЦУ. Серед них також страх втратити храм, роками сформована звичка до послуху, фінансова й побутова залежність від церковного керівництва, а ще — особиста лояльність до ієрархів, які впливають на кар’єру, місце служіння, доходи, навчання дітей чи навіть можливість отримати житло.

ЯК ПРАЦЮЄ ЦЕЙ МЕХАНІЗМ ЗСЕРЕДИНИ

ЧИ ПОТРІБНІ НАМ НОВІ РЕАКТОРИ?

Після окупації Запорізької АЕС Україна втратила майже 40% довоєнного атомного потенціалу, тож кожен наявний мегават у системі сьогодні критично важливий. Але замість того, щоб відремонтувати те, що вже мало б працювати, президент Зеленський знову озвучив ідею купівлі в Болгарії реакторів російського виробництва для добудови Хмельницької АЕС.

Натомість найближчий реальний резерв — другий блок Хмельницької АЕС, який із 2022 року через пошкодження турбінного обладнання працює не на повну потужність і недодає енергосистемі 150–200 МВт. Паралельно Україна може отримувати більше електроенергії завдяки кращому управлінню наявними атомними блоками.

Саме тут, а не в нових політичних мегапроєктах, лежить реальний резерв української енергосистеми, переконані фахівці з енергетики.

ЩО РЕАЛЬНО МОЖЕ ПОСИЛИТИ ЕНЕРГОСИСТЕМУ?

ГРА В КАЛЬМАРА ПО-УКРАЇНСЬКИ

Після приходу Зеленського до влади медреформу в Україні не скасували, але вона втратила політичну підтримку. У результаті медична система змінюється нерівномірно: частина лікарень розвивається, а частина й далі працює по-старому.

«…Наша медицина десятиліттями перебувала в системі, де стимулів не було. І ця інерція досі дуже сильна. Тому частина лікарень змінюється, а частина працює так, як і раніше», — каже ексзаступник міністра охорони здоров’я Павло Ковтонюк.

Чому так? Ми поговорили з медиками, архітекторами медреформи та представниками громадськості, щоб розібратися, чому результат лікування в Україні досі часто залежить не лише від діагнозу, а й від того, у яку саме лікарню потрапив пацієнт.

ЧОМУ ЛІКУВАННЯ В УКРАЇНІ — ЛОТЕРЕЯ?

На цьому сьогодні все. Безпечного вам тижня.

31-річна Анастасія Полєва залишилася вдовою, навіть не встигнувши офіційно взяти шлюб. Її цивільного чоловіка, 34-річного Віталія Салтана, мобілізували 26 січня. Він потрапив у 425-ту бригаду «Скеля» (в/ч А4862).

Уже 31 січня Віталій скаржився дружині на біль у горлі. 16 лютого опинився в Кам’янській лікарні швидкої допомоги, де через 6 днів помер від пневмонії.

Це непоодинокий випадок. У цій лікарні з початку року померло щонайменше семеро військових.

Цей матеріал — не черговий набір «сльозливих історій», як написав один із читачів у коментарях, а ще одне свідчення системних проблем в українському війську. І вони напряму впливають на обороноздатність країни.

ЧОМУ ВІЙСЬКОВІ ПОМИРАЮТЬ ВІД ПНЕВМОНІЇ?

ВЕТЕРАНИ-НЕЛЕГАЛИ

«Людей у війську не вистачає. Мали б бути зацікавлені в тому, щоб їхали іноземці. Але проблеми з легалізацією в Україні відбивають бажання служити в Силах оборони», — говорить Програмний директор Центру громадянських свобод Володимир Яворський.

Він також вважає: в Україні могло б бути вдесятеро більше вояків-іноземців, але через забюрократизованість потік охочих зменшується.

Родини тих іноземців, які загинули на російсько-українській війні, не можуть отримати ні виплат, ні пільг, іноді — навіть звичайний грошовий переказ, бо банк постійно блокує карту.

«…Таке враження, що об тебе витирають ноги. Образливо, складно, хочеться матюками кричати і з усіма сваритися. Але навіть цього не можна, бо може бути ще гірше», — розповідає білоруска, колишня військовослужбовиця Олена, чоловік якої вважається безвісти зниклим на війні.

ЯК ДОБРОВОЛЬЦІ ТОНУТЬ У БЮРОКРАТІЇ

ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ МОБІЛІЗАЦІЇ

Проблему мобілізації часто зводять до одного питання: де взяти більше людей. Експерти Центру оборонних стратегій Андрій Загороднюк, Віктор Кевлюк та Олеся Фаворська пропонують дивитися на проблему ширше, адже Україна має не лише проблему набору. У нас також є проблеми з перетворенням новобранців на підготовлених, вмотивованих та боєздатних військових.

Аналітики доходять до висновку: лише за допомогою мобілізації проблеми українського війська не вирішити. Якщо не змінювати умови служби, підготовку, управління, технологічне оснащення і саму логіку ведення війни, країна й далі житиме в режимі постійного «гасіння пожеж».

ЯК ПОДОЛАТИ ДЕФІЦИТ ЛЮДЕЙ У ВІЙСЬКУ

СТІНА НЕРОЗУМІННЯ

«…Взяти, наприклад, закон про ветеранський бізнес. Читав його п’ять разів. І навіть я, не тупа людина, не зрозумів, про що там і для чого», — розповів нам нещодавно ветеран Василь Поприк, який рік тому разом із товаришами відкрив власний бізнес.

І справді, бюрократична мова держави — це один із філіалів пекла на землі. Вона занурює у туман «згідно-відповідно», через який неможливо продертися до смислу написаного. Коли держава говорить незрозуміло, вона втрачає довіру, а разом із нею — здатність нормально взаємодіяти з людьми.

Ми проаналізували 67 текстів різного типу, тематики та обсягу, щоб визначити, наскільки вони просочені канцелярською мовою. Спойлер: 30 із них наполовину складалися з канцеляриту.

ЯК МОВА ДЕРЖАВИ ЗБИВАЄ З ПАНТЕЛИКУ

ХОЧЕТЕ СТАТИ ДАТА-ЖУРНАЛІСТОМ?

Тоді реєструйтеся на освітній серіал «Журналістика даних», який стартував на платформі Дія.Освіта. У ньому наші журналісти пояснюють, як очищати й аналізувати дані, шукати в цифрах історії для матеріалів і візуалізувати знахідки.

ЗАРЕЄСТРУВАТИСЯ

На цьому сьогодні все. Сподіваємося, цей випуск розсилки був для вас корисним і цікавим. Гарних вихідних!

Серед ключових висновків дослідження:

• від початку повномасштабного вторгнення Росія вивела на низьку орбіту 150 нових супутників. Загалом нині навколо Землі обертаються 253 російські низькоорбітальні супутники;

• «сліпих зон» для України майже не існує: через зміщення траєкторій кожен російський супутник рано чи пізно пролітає над її територією;

• значна частина російського супутникового угруповання залишається непрозорою: із 253 супутників призначення 165 невідоме;

• Росія користується не лише власними апаратами, а й даними китайських супутників. Для порівняння: якщо в Росії 253 низькоорбітальні супутники, то в Китаю — 1094.

«Це дослідження робить видимою загрозу, яку зазвичай не помічають. Ми постійно чуємо в новинах про супутники, але мало хто уявляє, як саме Росія та її союзники стежать за Україною з космосу, що вони можуть побачити і яких масштабів набуло це стеження. Щоб показати це, мені довелося зібрати масиви даних про тисячі супутників, зануритися в орбітальну фізику й створити модель, яка візуалізує їхній рух. За цією візуалізацією стоять місяці перевірки гіпотез, консультацій з експертами і спроб перекласти складні дані та закони фізики людською мовою», — розповідає автор дослідження Олег Гебура.

ЧИТАТИ Й ДИВИТИСЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

На цьому сьогодні все. Бажаємо вам затишних і безпечних вихідних.

За даними МВС, у 2024 році внаслідок ДТП в Україні загинули 3202 людини. 40% усіх аварій із тяжкими наслідками сталися через перевищення швидкості водіями. І рівень смертності на українських дорогах, на жаль, не знижується.

Одна з причин — так звані «безкарні» 20 км/год. Там, де дозволено їхати 50 км/год, водії можуть рухатися зі швидкістю 70 км/год і не отримати за це жодного покарання.

Ще одна причина — низькі штрафи. Якщо водій перевищує швидкість на 21–50 км/год, він заплатить лише 340 грн штрафу.

Для порівняння: у країнах ЄС штрафи зазвичай диференційовані й зростають поступово — за кожні 5 або 10 км/год перевищення швидкості. Наприклад, у Варшаві перевищення на 20 км/год коштуватиме водієві 48 євро, а на 30 км/год — 95 євро. В Україні в обох випадках штраф буде однаковим — 340 грн.

ЯК ПІДВИЩИТИ БЕЗПЕКУ НА ДОРОГАХ

ЖИТТЯ В МІНУС

Начальник групи рекрутингу 28-ї окремої механізованої бригади Денис Швидкий майже не буває вдома. Його робота — постійні поїздки між підрозділами та штабами по всій країні.

Формально Денис отримує зарплату за високою тарифною сіткою — 32 тис. грн ставки і ще 30 тис. грн доплати, якщо перебуває поблизу лінії фронту. У реальності значну частину його доходу з’їдають пальне, житло, харчування та постійні витрати у відрядженнях. Лише на пальне щомісяця йде 15–16 тис. грн.

«Деморалізація через гроші є у всіх. Я не знаю жодної людини у війську, яка була б задоволена цим питанням. І коли люди приходять рекрутуватися, всі запитують про гроші», — каже Денис.

Розповідаємо про реальні доходи й витрати військових у тилу, деморалізацію через гроші та системну проблему українського війська — життя в мінус.

ЧИТАТИ МАТЕРІАЛ

ЯК САМООБМАН ВДАРИВ ПО УКРАЇНІ

Старший аналітик фонду «Повернись живим» Микола Бєлєсков стверджує: непроаналізовані перемоги 2022-го зіграли з Україною злий жарт.

«Восени 2022-го самовпевненість України сягнула максимальної межі: мені доводилося чути історії про те, як ми розповідали тим чи іншим західним профільним делегаціям, що на тлі наших успіхів на Харківщині та Херсонщині нам немає чого вчитися в західних партнерів. Хоча насправді результат кампанії 2022-го був сукупністю мінливих факторів, які вже до кінця року стали поступово змінюватися не на нашу користь», — пише Бєлєсков.

У матеріалі для нашого видання він детально аналізує, що саме забезпечило успіх України на полі бою у 2022 році, чому ці перемоги не варто було сприймати як доказ системної переваги та як брак чесного аналізу тодішньої кампанії вплинув на подальший хід війни.

ЧИТАТИ АНАЛІТИКУ

ПРОГРАШНИЙ ВАРІАНТ

Російські спецслужби й далі вербують українських підлітків, маскуючи злочини під гру — з челенджами, пранками й ілюзією безкарності.

У цьому детальному розборі пояснюємо, як працює ця система, на які психологічні механізми тиснуть ФСБ і ГРУ та чому виграти в такій грі неможливо.

На цьому сьогодні все. Найближчим часом повернемося до вас із масштабним дата-проєктом.

Наша команда проаналізувала масив даних за 4 роки, щоб побачити динаміку повномасштабної російсько-української війни.

У проєкті — відповіді на такі питання:

• як змінювалася тактика російських дронових атак;

• скільки балістичних ракет запустили росіяни і скільки з них збила українська сторона;

• коли, де і скільки лунали повітряні тривоги;

• скільки і якої техніки втратила російська армія;

• скільки українських територій окупували росіяни.

Усе це — не просто набір цифр. Це спроба побачити війну у масштабі часу та простору, який часто розмивається і губиться у щоденному потоці новин.

ДИВИТИСЯ ПРОЄКТ

ЯК МИСЛИТЬ КРЕМЛЬ

Щоб зрозуміти дії Росії, важливо розуміти її уявлення про світ.

Директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос підготував для нашого сайту огляд еволюції поглядів на російську стратегічну культуру. У тексті він доступно пояснює, як Росія формує свої уявлення про безпеку, силу та війну за свідомість.

«Російська стратегічна культура заперечує ліберальний світовий порядок, що ґрунтується на правилах. Росіяни бачать світ як арену боротьби між кількома «полюсами», де малі країни не мають справжнього суверенітету. Це фактично повернення до формату «жандарма Європи» першої половини XIX століття та радянської сфери впливу другої половини XX століття. Звідси випливає і відкидання західної концепції прав людини, яку Кремль таврує як «геополітичну зброю», призначену для послаблення російської держави зсередини», — пише в огляді Семиволос.

Попереджаємо: матеріал об’ємний, проте він допомагає зрозуміти логіку рішень Кремля і те, чому конфронтація із Заходом для російської еліти є системною, а не ситуативною.

ЧИТАТИ ОГЛЯД

ХРОНІКИ КИЇВСЬКОГО КОЛАПСУ

Війна — це не лише фронт і статистика.

У цьому матеріалі ми зібрали історії понад сотні киян, які залишилися без тепла і світла у 20-градусні морози. Тоді температура у деяких квартирах впала до +1–7 градусів. Замерзлі труби, розірвані батареї, відчайдушні спроби зігрітися та спіймати невловимих і забіганих слюсарів-сантехніків — про все це люди писали у Facebook. Ми зібрали їхні дописи, щоб зберегти для історії.

Проєкт інтерактивний: щоб прочитати історію, треба клікнути на бурульку. По ходу клацання можна спробувати спіймати сантехніка (авторка цієї розсилки довго за ним ганялася, але так і не зловила, тож може вам вдасться).

ДИВИТИСЯ, ЧИТАТИ, КЛАЦАТИ

ЯК ВИЖИТИ В ЕПОХУ ШІ

Цей матеріал — не про війну і навіть написаний не нашими авторами. Більше того, це не класичний текст, а радше маніфест.

Автор тексту — засновник і гендиректор компаній Shumer Capital та OthersideAI Метт Шумер. Він розмірковує про темпи розвитку ШІ і те, чому наступні 2–5 років можуть стати найбільш дезорієнтуючими для ринку праці.

Ми не поділяємо його апокаліптичного надриву, але вважаємо, що тут є над чим подумати і порефлексувати. Наведемо лише одну цитату:

ЧИТАТИ МАТЕРІАЛ

На цьому сьогодні все!

Хоча, якщо ви фанат відкритих даних, то урочисто повідомляємо: завершено перший сезон подкасту «Хроніки відкритих даних» — 12 серій уже можна подивитися на YouTube-каналі «Дія. Відкриті дані».

От на цьому тепер точно все. Бережіть себе. До нових зустрічей.

Микола Відлига — ветеран, патріот, справжній українець, який попри цензуру української влади говорить болючу правду. Ай молодець, чи не так?

Ні, не так. Бо це лиш на перший погляд Микола Відлига — патріот, який за все хороше проти всього поганого. Насправді ж його профіль — це інформаційний хаб, через який ллється або російська дезінформація, або маніпулятивна емоційна подача українських проблем, або конспірологія.

Основний посил цього інформаційного сміття такий: корумпована українська влада (така сама погана, як російська) цілеспрямовано знищує рабів-українців на війні. Війна триває, тому що цього хоче українська влада, яка відмовляється її закінчувати, бо наживається на ній.

Звісно, профіль «Микола Відлига» — не єдиний такий інфохаб у мережі, адже це одна з російських технологій — через нібито патріота сіяти розбрат і зневіру у суспільстві.

Ми ретельно дослідили один день із життя «Миколи Відлиги» — чиї думки поширював, які тези просував і пояснили, як працює ця інформаційна операція впливу.

ЧИТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

СМЕРТЬ ВЕТЕРАНА І ПОЛІЦЕЙСЬКИХ

На фото — будинок ветерана російсько-української війни Сергія Русінова. Сьогодні вхід до нього опечатаний: наприкінці січня тут під час перестрілки загинули п’ятеро людей. Сталося це під час спроби правоохоронців провести обшук, який вони пов’язали із замахом на депутата Корсунь-Шевченківської міськради Віталія Сторожука.

На прохання нашої редакції журналістка-фрилансерка Любов Величко поїхала на місце трагедії, щоб по хвилинах відтворити події того дня, розібратися у версіях слідства та з’ясувати, чому частина з них викликала серйозні сумніви у родини, ветеранів і місцевої громади.

ЧИТАТИ РЕПОРТАЖ

ПРОЩАВАЙ, ТЕЦ

Ну а цей матеріал — візіонерський. І хоч бути візіонером, коли у квартирі +7, дуже непросто, як показав досвід цієї зими: хочеш чи не хочеш — треба.

Тож ми вирішили буквально на пальцях пояснити, як можна реформувати систему столичної теплоподачі, аби люди хоча б наступної зими не мерзли у своїх домівках. Чарівних рішень у тексті немає, зате є чітке й практичне розуміння, що можна зробити та чого вимагати від місцевої влади.

ЧИТАТИ МАТЕРІАЛ

А НА ЗАВЕРШЕННЯ — ДОСЛІДЖЕННЯ ПРО РИНОК ВІДКРИТИХ ДАНИХ В УКРАЇНІ

На наше замовлення аналітики Інституту економічних досліджень та політичних консультацій (ІЕД) спільно з InfoSapiens у серпні — грудні 2025 року провели комплексне дослідження ринку відкритих даних для Мінцифри.

Ось кілька цікавих цифр (звісно, для тих, хто у темі) із дослідження:

• станом на кінець 2025-го в Україні працює 128 сервісів на основі відкритих даних;

• ядро ринку (компанії, для яких це ключовий бізнес) оцінюється приблизно у 2 млрд грн;

• сукупна вартість відкритих даних (охоплює цінність даних для всієї економіки) може становити 26,8 млрд грн.

Звісно, це лише крапля в морі, адже у звіті 180 сторінок, на яких ви знайдете максимально повну інформацію про те, що відбувається зі сферою відкритих даних в Україні: як на ринок вплинула війна, які набори даних найбільш затребувані, де і як їх використовують, які проблеми виникають і навіть як їх можна вирішити.

КОРОТКИЙ ОГЛЯД ЗВІТУ

Якщо ж хочете прочитати оригінал, вам сюди: українською й англійською.

Реальність складна, але ми продовжуємо її пояснювати. До зустрічі!

Після підриву Каховської ГЕС логіка підказувала: на півдні України аграрка має «вмерти». Без води, без зрошення, без інфраструктури, без нормального доступу до техніки й ринків. Здавалося, що разом із руйнуванням водосховища та іригаційної системи неминуче впаде й врожайність зерна.

Проте цього не сталося.

Супутникові знімки, моделювання на основі машинного навчання та порівняння аграрних показників за кілька років показують: росіяни й далі збирають стабільно високі врожаї з полів на окупованих українських територіях.

Поля обробляють, зерно збирають, вивозять і вбудовують у російські логістичні та експортні ланцюги. Окупація — це не лише контроль над територією, а й налагоджена система економічної експлуатації.

«Я вірю, що одного дня імперія розсиплеться. Але поки цього не сталося, нам критично важливо тверезо й точно оцінювати стан їхньої економіки та окремих галузей. Тому якщо дані показують вам повний крах, занепад, критичний обвал рубля, суттєве падіння експорту нафти або що “ракет залишилось на 2–3 обстріли”, варто копати глибше й шукати альтернативні джерела», — говорить авторка матеріалу Євгенія Дроздова.

ЧИТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Це дослідження спирається на поєднання кількох незалежних підходів. Зокрема:

• аналіз NDVI-амплітуд, щоб оцінити масштаби посухи після підриву Каховської ГЕС;

• дані агротехнологічної компанії OneSoil, яка на основі супутникових знімків і машинного навчання визначає межі полів і культури, які на них вирощують;

• просторові дані кафедри математичного моделювання та аналізу даних Фізико-технічного інституту НТУУ КПІ, що спеціалізується на космічному моніторингу сільськогосподарських земель.

Завдяки цьому вдалося оцінити площі посівів і приблизний обсяг урожаю, який Росія отримує з окупованих українських територій.

РОЗІРВАНЕ ЕНЕРГОКІЛЬЦЕ КИЄВА

Київська енергосистема частково спирається на власну генерацію, а частково — на електроенергію з інших регіонів. У мирний час це дозволяло компенсувати локальні аварії шляхом перепідключень між підстанціями та маршрутами живлення.

Під час війни Росія цілеспрямовано б’є по різних рівнях цієї системи — генерації, високовольтних лініях і ключових підстанціях — унеможливлюючи такі перепідключення. Саме тому під час масованих атак відключення стають тривалими й нерівномірними: система втрачає резерви.

Як влаштована енергетика столиці і як її ламає ворог — детально пояснили на цій інфографіці.

ЧИТАТИ ПОЯСНЕННЯ НА САЙТІ

КІЛЬКІСТЬ ВБИТИХ РОСІЯН ЗРОСТАЄ

Одна з ключових характеристик у війні на виснаження — співвідношення вбитих і поранених. Саме воно визначає, яка частина військових зможе повернутися на поле бою, а яку доведеться замінити.

І тут для українців є хороша новина — частка вбитих у втратах РФ зросла з 30% до 56%.

Як пояснюють автори цих підрахунків — аналітики воєнно-стратегічного напряму Центру ініціатив «Повернись живим» — на це є дві причини:

1. перехід від уламкових артилерійських уражень до прицільних і смертельніших ударів дронами;

2. зрив евакуації через постійне спостереження та прицільні ураження.

ЧИТАТИ ПОВНИЙ ТЕКСТ ДОСЛІДЖЕННЯ

Якщо читати текст немає ні часу, ні сил, то коротко розкажемо про висновки аналітиків. Вони, зокрема, стверджують: якщо втрати й далі зростатимуть, перед РФ постане дилема лише з негативними опціями:

• зменшувати тиск на фронті та запроваджувати додаткові фінансові стимули, що призведе до дедалі швидшого вичерпання залишків фінансових резервів;

• нарощувати силову компоненту мобілізації, збільшуючи соціальне напруження.

На цьому сьогодні все! Безпечних, світлих і теплих вам вихідних!